Карпович Юрій

“Я думаю про УФАМ. Він для мене дуже цінний. Я за вами вже не встигаю, тільки тихенько радію за вас”.

В день народження (13 червня виповнюється 4 роки з дня офіційної реєстрації ВО УФАМ) завжди згадують про батьків, проте Юрій Іванович не хоче, щоб його представляли “батьком” або вчителем. Схоже мій “Аналіз” став для нього несподіванкою, він містив глибокі і не завжди приємні для нього запитання, але, як і в будь-якій великій родині, він наважився і поділився багатьма таємницями свого життя, своїми роздумами і неймовірними історіями. Я дуже щасливий, що зустрів його на своєму життєвому шляху. Один з нас, литовський Добряк з українським серцем – Юрій Карпович.

Як і коли з’явилась ідея створення футбольного медичного руху в Україні? Розкажіть як створювався УФАМ, чи важко було організувати українських лікарів?

Ідея створення УФАМ давно висіла в повітрі, років 20 я шукав в Україні лікарів, що вміють грати у футбол. Мій гарний знайомий Ігор Кочетов, який на той час був заступником голови Професійної футбольної ліги України, стрерджував, що таких немає, але я не вірив і продовжував шукати.

З УФАМ все відбулось дуже просто, все це заслуга Миколи Шпаковського і капелюха, що був забутий у моєї подруги Ірини Чорної. Вона дала мою візитівку Миколі і він того ж вечора зустрівся зі мною.  Я дав йому завдання привезти до Литви команду українських лікарів на турнір, який я організував з цього приводу. Микола зробив це і ком покатився. Я не помилився ні в Миколі, ні в хлопцях, що приїхали. Мені потрібно було відповісти собі на одне питання: що я можу зробити для України, хто я такий і які в мене можливості?  Ця форма здалась мені найприйнятнішою. Я хотів показати, що таке Європа, європейські лікарі і чим вони відрізняються від українських лікарів, плюси і мінуси. Як і мої литовські друзі, так і українські хлопці це на собі відчули, так що процес інтеграції іде і хлопці, самі того не відчуваючи, змінюються, вони більше починають вірити в свої сили і можливості.

Ви довгий час живете і працюєте в Литві, багато раз приймали участь в Чемпіонатах світу серез лікарів з футболу у складі збірної Литви. Розкажіть як починалась ваша футбольна історія з литовською збірною, коли це почалось і як відбувалось?

В 1991 році я поїхав на свій перший Чемпіонат світу серед лікарів в Італію, в Венецію з литовською збірною. Це була казка і я захворів цим. Мені все подобалось: і хлопці, і футбол, і поїздка, це була емоційна розрядка. Після совка ми діставались до місця проведення чемпіонату світу на «Ікарусі» 3 доби, нам дозволили приймати участь без внеску. Плюс, для того, щоб прожити, ми продавали в Польщі одяг і їжу, а гравці збірної Швейцарії прилетіли на гру на своїх особистих літаках, прямо до поля – це був шок. Доктор Гало – головний організатор чемпіонату світу приймав всіх на закритті змагань в своєму маєтку з басейном – це також був шок. Так все і почалось, на грі пролунав гімн СРСР і ми всі пішли з поля, пояснюючи всім, що ми – Литва – для них це був шок. Із соц табору були ми, латвійці, грузини і угорці, 20 італійських команд і інші. Але це був золотий час, ми мріяли і жили в палатках на Лідо де Езоло в Венеції. 27 років пройшло, а здається, що було вчора.

Який з Чемпіонатів світу вам запам’ятався найбільше у складі литовської збірної і який у складі української і чому?

Найкращий чемпіонат світу відбувся в Південній Кореї у всіх відношеннях, це топ і це найбільше досягнення збірної Литви – 3 місце. А з Україною це Лос Анжелес, в той час у мене була криза сімейного життя і, як компенсація, перше місце українського Мастерса, мною була спрогнозована ця перемога. Я знав рівень трьох наших гравців Ігоря Боровика, Володимира Миронюка і Олега Голобуцького. Не мав сумніву щодо успіху. Так і відбулось.

Що для вас УФАМ? На момент свого заснування і першого чемпіонату світу, УФАМ налічував близько 30 людей, на сьогодні рахунок іде на сотні, УФАМ переможець багатьох турнірів, чемпіони світу 2015 року і т.д. Чи очікували ви такого розвитку коли все починалось? Що відчуваєте? Що б ви хотіли змінити в УФАМі або покращити? Що б порекомендували?

Що для мене УФАМ? По-перше зібрались люди, що близькі мені по духу і менталітету, по-друге вони мене чують і у мене є можливість передати свій досвід.

Я думаю про УФАМ. Він для мене дуже цінний. Цінний тим, як він виник, які емоції були у хлопців після першого перебування у Вільнюсі. Вони нагадали мені наші 90-ті, коли ми їздили в Італію, золотий був час – багато надій і бажання виграти і довести всім, що ти не гірший у всьому. Я за вами вже не встигаю, тільки тихенько радію за вас. Маю бажання на прикладі УФАМ  в Україні створити декілька міжнародних проектів і звісно розвивати медичний туризм, за цим майбутнє.

На останній конференції в Дніпрі (Загальні збори УФАМ – авт.) відчув дві тенденції: перша – вирішення конфліктів і ведення перемовин, друга – не всі знають всю інфорацію, її дефіцит породжує недовіру  і вигадки не існуючих проблем, які потім переростають у конфлікт, як в ситуації зі Львовом і Івано-Франківськом.

Я хочу, щоб УФАМ стала для молодих лікарів ще однією можливістю удосконалення кваліфікації лікаря.

Я з першого дня в УФАМ, поставив собі мету робити все від себе залежне, щоб максимально всіх об’єднати, щоб бути сильними і непереможними. Ми створили сайт, сторінки в соц мережах, ютуб канал, чати в Вайбері, я намагають висвітлювати всі події, що стосуються кожного уфамівця, ми приймаємо участь в багатьох турнірах і т.д. Що ще, на вашу думку, можна зробити, щоб посилити наше єднання? 

Ви найкращі у всьому світі.

Ви 27 років в структурі Всесвітньої футбольної асоціації медиків, якщо можна так сказати, бачили як вона еволюціонує. Чи подобається вам її розвиток, розширення кількості учасників, новий чемпіонат Мастерс? Що вам не до вподоби і щоб ви змінили чи порекомендували її керівництву?

Самий великий плюс – це включення країн соц табору, як все буде надалі – важко спрогнозувати, ми старіємо, все залежить від зміни поколінь. Литва показала мінус, стара гвардія пішла, а молоду собі на зміну не підготувала, це проблема всіх країн. Поки що вони справляються, але проблеми котяться як сніжний ком з кожним новим учасником, має бути професійний менеджмент, а на нього не виділяють гроші, лише на проведення чемпіонату, а ця робота займає весь рік, дуже багато команд, що приймають участь.

Коли ви прийшли у футбол і чому саме футбол?

Я прийшов у футбол в 9 років, в школу Динамо Київ на Нивках. Мій перший тренер Василь Юрійович Турянчик – легендарний футболіст Динамо 60-років з Мукачево. Хоча футболіста з мене зробили двоє: Анатолій Миколайович Молотай і Віктор Нестерович Шевченко, батько Віталіка Шевченко гравця збірної СРСР і тренер таких гравців як Едуард Макаров, Аркадій Андреасян і інших відомих гравців Нефчі і єреванського Арарату.  Його з родиною викрав з Баку Щербицький, це майже детективна історія. Її мені розповідав Молотай, коли я проводив матч нашого 1959 року випуску з журналістами на наше 50-річчя. Дуже захотілось всіх побачити після 30 років і дізнатися як у кого склалась доля футбольна і по життю, ох, як майже всі проклинали футбол за зломане життя і травми, лише одному мені футбол приніс все, мабуть тому, що я пішов іншим шляхом, але це інша історія.

В якому віці і чому обрали медицину?

Якщо б у класі хто-небуть сказав, що я стану лікарем, лопнув би від сміху весь клас. Всі знали, що я до мозку кісток футболіст і нічого більше. Навчання мене взагалі не цікавило. Мій батько казав: в сім’ї було 3 сини, двоє розумних, а третій футболіст. Для батька це була катастрофа. Мої брати також намагались закріпитись у Динамо, але не витримали конкуренцію і через рік їх «попросили». Я закінчив школу Динамо і в дубль не потрапив. З Києва в інше місто не захотів. Вирішив вступити в Інститут фізкультури і перший рік не поступив. Це було моє перше в житті хрещення на несправедливість, що в Україні все купляється і продається, як я плакав… Мати влаштувала на телебачення асистентом телеоператора спортивних програм, там я пройшов школу – в які двері як заходити і поступив в Інститут фізкультури за пляшку коньяку.  Перший рік я боявся, що вигонять і вчився як божевільний. Був кращим в групі, відмінником.  Вирішив, що якщо не став футболістом, стану тренером. Працював в науковій групі при Емці в Дніпрі, ми допомогли здобути клубу золоті медалі.  По закінченні хотів піти працювати в своє Динамо до Зеленцова, його дочка Оленка була моєю однокласницею. Він мене вислухав і сказав: таких як ти у мене скільки хочеш, і погравших в вишці і т.д. Мені потрібний спортивний лікар, а їх немає. Поступи в Тарту, закінчи її і приходь. Я так і зробив, поступив в Естонію на медичний факультет за пляшку горілки з перцем і Київський торт відразу на другий курс, але це вже інша історія.

Опишіть свій типовий день (по годинам). Чи є якісь традиційні речі, що ви робите щодня? Розкажіть про свою роботу, що подобається в ній найбільше, якісь цікаві історії.

Я маю приватну практику (Юрій Іванович – лікар-реабілітолог, спеціаліст з прикладної кінезіології – авт.) з 1989 року. Мій робочий день триває з 9 30 – 10 00 до 17 30 – 18 00, залежить від того, скільки пацієнтів по запису, в середньому 7-12, по 30-45 хвилин на пацієнта. Інколи взагалі не буває пацієнтів, вільний день присвячую побутовим справам.

Чим, на вашу думку, литовський лікар відрізняється від українського?

Якщо порівняти европейського і українського лікаря, як спеціаліста – великої різниці не побачиш. Побачиш умови гри – тут одні, у вас інші. Соціальне замовлення і повага, з одного боку номенклатури, з іншого – людей. В Європі немає такої великої різниці, в Україні людина бидло, якщо вона не в «структурі» і це огидно.

Що для вас Україна? Що ви розповідаєте про Україну своїм литовським друзям? Які міста, місця  в Україні вам подобаються найбільше? Що в першу чергу потрібно змінити в Україні, на вашу думку, щоб стати успішною країною?

Роблячи все, що я робив, я просто запитав в себе: а що я можу зробити для України, де поховані мої батьки, друзі, близькі люди. І відповідь прийшла сама по собі і я дуже задоволений, що з цього вийшло, насправді. Ви переросли Литву і багато інших країн по організації і бажанню тому, що були голодними до нормального людського спілкування (русо турісто обліко моралє). Я чув як спілкувались між собою Клеменс і наш Реміс Мелініс, тепер він став нашим президентом змінивши Ромаса, вони показували на нетверезих українських лікарів. Реміс забув, якими ми були 20 років тому, але я почервонів.

Так як Україна намагається увійти в Європу, як це зробила Литва, мені хотілось передати той 30-річний досвід, якого я набув в Литві, допогти уникнути тих помилок і зберегти ті плюси, яких набув за цей період. Я хотів поділитися своїми ідеями і ще раз досвідом в прикладній кінезіології.

В Україні йде війна, ми переживаємо важкі часи, майже щодня страшні звістки з фронту… Я знаю, що ви багато допомагали хлопцям, що нас боронять, були в шпиталях. Що ви про це все думаєте, який бачите вихід? Що кожен з нас має робити, щоб це якнайшвидше скінчилось?

В Україні іде війна не між українським і російським народом, а війна олігархів за свої капітали. І поки є гроші війна буде тривати. Українське суспільство і інтелігенція, яка все розуміє, не має справжнього лідера як Мухатма Ганді в Індії, який міг оголеним прийти у владу і оголеним вийти. Тому для нього в Делі стоїть мавзолей, це дещо інше чим мавзолей Леніну. Ви маєте зростити собі лідера, тому необхідні громадські рухи. У мене на черзі Роторі клуб і Леонс клуб  в Україні (Благодійні фонди з мережею по всьому світу – авт.), всьому свій час.

Розкажіть трошки про свою родину, якщо бажаєте.

Ти спитав, якою мовою писати мої відповіді – краще українською. Який би я не був, але в душі я українець.  Так тато зробив, хоча мама і бабуся росіянки. Але мама володіла українською мовою краще ніж батько, по великому рахунку він взагалі її не знав, хоча був балетмейстером Оперного театру в Києві. А мама працювала головним редактором музичних програм українського телебачення. Гнатюк і Кондратюк з її легкої руки отримали популярність. Потім Кондратюк став ректором Київської консерваторії і запросив маму викладати історію музики, вона була мистетцвознавцем.

Що б ви порадили нашій молоді – студентам та тим, хто щойно розпочав свою кар’єру?

УФАМ дуже гарна форма, щоб молодь отримувала досвід старших лікарів, тільки через те, що вони члени УФАМ і одна команда. Молодь – це здоров’я, ветерани – досвід.

Найяскравіші спогади з дитинства, якщо такі є. Про що мріяли у дитинстві? Збулася мрія?

Все життя мріяв грати за Динамо Київ. Не став гравцем, спробував як тренер, не став тренером, спробував стати лікарем, а потім подякував Богу, що став лікарем і, не так давно, років 5 тому, відчув, що я лікар і залишився дуже задоволеним. Чого і всім бажаю.

Три речі з вашої біографії про які майже ніхто не знає?

Найстрашніше в моїй біографії – це робота провідником пасажирських вагонів, моє максимальне падіння як особистості, я пройшов школу заробляння легких грошей, як згадаю – жах. Друга і найцікавіша річ – місяць стажування в московському Спартаку при Романцеві, я побачив різницю у відношеннях між футболістами в Динамо Київ і Спартак Москва, не на користь Києва.  Третя – створення футбольної команди тартуського університету і гра у фіналі за кубок Естонії з професійною командою Динамо Таллін.

Як має виглядати ваш ідеальний відпочинок? Як любите відпочивати? Знаю, що вам подобається подорожувати. Яка країна вразила найбільше і чим? В якому місці на планеті хотіли б жити і з ким?

Із країн, в яких хотів би побувати ще раз – це Австралія, Південна Корея і Італія. Із країн, де не був, хотів би відвідати з донькою Японію. Жити хочу і надалі з Рітою в Швянтойї (курортне селище на березі Балтійського моря, адміністративна частина міста Паланга, Литва – авт).

З 19 червня 2016 року авіакомпанія МАУ відкрила новий рейс Київ – Паланга – Київ. Чи правда, що ви доклали руку до цього сполучення між двома рідними вам містами?

Так.

Три основні речі, яким ви навчили своїх дітей?

Я нічому не вчив своїх дітей, тому що не знаю, чому їх навчати. Вони вчать мене. У своєї другої дружини я спитав як мені виховувати своїх дітей, я нічого не вмію, мене ніхто нічому не вчив, я не знаю як, а те що вмію я, краще б вони того не знали. На що вона мені відповіла: їх не треба виховувати, їх треба любити, а вони все бачать, як ти відносишся до мене.

Улюблена страва, напій? Улюблена українська страва?

З часом смаки змінюються, зараз улюблений напій – альзаське вино Pinot gris d’Alsace. Із закусок форшмак по-одеські і українська натуральна соняшникова олія до салату.  Да, і ще, Олежка Голобуцький в Дніпрі давав скуштувати якесь унікальне сало, я такого ніколи не куштував.

Якщо б у вас була можливість зняти фільм, про що б у ньому йшлося?

Мій улюблений фільм дитинства «Генерали пісчаних кар’єрів». Я думаю в Україні ця тема досить актуальна.

Поділіться секретом вашого позитивного ставлення до людей, життя.

Це все від мами, вона так виховала.

Чи цілеспрямована ви людина і що допомагає у досягненні мети по життю?

Футбол, в ньому є все, але не всі це бачать.

Поділіться секретом молодості.

Футбол.

Яку музику слухаєте? Улюблений український виконавець?

Я фан Андрія Макаревича, таке відчуття, що ми проживаємо одне життя, все що він співає – про мене. З імпортних Keith Urban, Andre Reu, Sting. З українських – Вакарчук, Океан Ельзи поза конкуренцією.

Ваша думка і побажання для проекту «Аналіз крові».

Я думаю через це (Аналіз крові – авт.) повинні пройти всі і Микола Шпаковський і Саша Балицький, і Вітя Черненко і Ігор Боровик – всі, хто починав це – і Строкоус Вітя і Юра Овсянніков.

Яке запитання хотіли б поставити мені?

Женя, завдяки тобі Литва почала робити твою роботу, мені приємно, що в Україні є такі лікарі і чоловіки, які вміють зробити щасливою свою дружину, це видно з фото.

На днях УФАМу виповнюється чотири роки. Побажання від вас для уфамівців:

УФАМ – це не просто клуб по інтересу. Я мрію, що коли ви навчитесь між собою домовлятись і вирішувати проблеми УФАМ, українські політики, дивлячись на вас, навчаться домовлятися і перейдуть на европейське мислення.  Бажаю уфамівцям три речі: 1. Вміти задовольняти своїх жінок. 2. Вміти віддавати, а не брати. 3. Любити свою країну.

(Шантойі, Паланга, Литва – Боярка, Київ, Україна)

Червень 2017, Євген Слєпов

 P.S. Мій “Аналіз” містив багато запитань, що стосувались життєвих мудростей і порад Юрія Івановича. Він відповів, що підписується під кожним словом мудростей і порад, що наведені нижче. Це лонгрід, але в ньому багато цінного:

Індійські мудрості:

1. Заможність і постійне здоров’я, друг і солодкомовна дружина, слухняний син і корисна справа – це 6 благ в цьому світі.
2. До 5 років спілкуйся з сином як з царем, з 5 до 15 – як зі слугою, з 15 – як з другом.
3. Радій радості, що тобі випала, перенеси горе, що тобі випало, чекай на все, що приносить час, як землероб чекає на врожай.
4. Невтішний тішиться минулим, недоумкуватий – майбутнім, розумний – справжнім.
5. Дитина – гість в твоєму будинку. Нагодуй, вивчи і відпусти.
6. Не вихваляйся, збираючись іти, а вихваляйся на шляху назад.
7. Коли книга, дружина або гроші потрапляють в чужі руки, то вони пропадають для нас. А якщо повертаються, то книга – пошарпаною, дружина – зіпсованою, а гроші – частинами.
8. Скалку, розшатаний зуб та поганого порадника потрібно видаляти з коренем – це умова спокою.
9. За щастям йде нещастя, за нещастям – щастя. Не буває постійного нещастя, не буває постійного щастя.
10. Ліки від нещастя – не думати про нього. Коли думаш про нещастя, воно не проходить, а посилюється.
11. Якщо ти мудрий не супереч богатієві, дитині, правителю, старій людині, аскету, жінці, дурню і вчителю.
12. Щастя саме знаходить дорогу до сильного духом.
13. Можна зловити тигра в хащі, пташку в небесах, рибу в безодні води, але не можна зловити непостійне серце жінки.
14. Ми не здатні змінити тривалість свого життя, але ми можемо зробити щось відносно його широти і глибини.
15. Радості сповнений світ для того, хто дивиться на всіх без ворожнечі і упередження.

Життєві поради від психолога Михайла Литвака:

1. Якщо людина нічого доброго не може сказати про себе, а сказати хочеться, він починає говорити погане про інших.
2. Гризи граніт науки, а не пельку своєму ближньому, якщо вже хочеться щось гризти.
3. Депресія для того і дана людині, щоб подумати про себе.
4. Ніхто нікого не кидає, просто хтось іде вперед. Той, хто відстав, вважає, що його кинули.
5. Якщо ви добре думаєте про себе, навіщо ж вам потрібно, щоб ще хтось добре думав про вас.
6. Роби, що хочеш, і не питай дозволів. Раптом відмовлять.
7. Здатність любити і добре переносити самотність – показник духовної зрілості. Все найкраще ми робимо, коли знаходимося на самоті.
8. Незріла особистість часто знає, але не вміє. Зріла не тільки знає, а й уміє. Тому незріла особистість критикує, а зріла робить.
9. Я не знаю шляху до успіху. Але я знаю шлях до невдачі – це бажання сподобатися всім.
10. Немає ні чоловічої чи жіночої логіки, є вміння або невміння грамотно мислити.
11. Хочеш дізнатися свого головного ворога? Поглянь у дзеркало. Зваж з ним – решта розбіжаться.
12. Досягни успіху – пройдуть образи.
13. З друзями спілкуватися приємно, а з ворогами – корисно.
14. Поділися тільки радістю і з друзями, і з ворогами. Друг порадіє, ворог засмутиться.
15. Не женися за щастям, а знайди те місце, де воно водиться. І щастя саме тебе знайде. Можу підказати те місце, де водиться твоє щастя, – це ти сам. А шлях до нього – максимальний розвиток всіх своїх здібностей.
16. Щастя – це “побічний продукт” правильно організованої діяльності.
17. Якщо ти комусь хочеш щось довести – значить, ти живеш заради того, кому хочеш це довести. Якщо ти живеш заради себе, то тоді немає необхідності комусь щось доводити.

Мудрі цитати Михайла Жванецького:

1. В історію важко увійти, але легко вляпатися.
2. Удача посміхається сміливим… А потім довго ірже над ними!
3. Алкоголь у малих дозах нешкідливий у будь-якій кількості.
4. Оптиміст вірить, що ми живемо в найкращому зі світів. Песиміст боїться, що так воно і є.
5. Все йде добре, тільки повз.
6. Заборонених речей немає, є речі нерекомендовані.
7. Хочеш все і відразу, а отримуєш нічого і поступово.
8. Мудрість не завжди приходить з віком. Буває, що вік приходить один.
9. Сама нещасна тварина – восьминіг. У нього і ноги від вух, і руки з дупи, і сама дупа – з вухами.
10. Краще з любов’ю займатися працею, ніж з працею займатися любов’ю.
11. Чиста совість – ознака поганої пам’яті.
12. Чи щасливий? У різний час на це питання відповідав по-різному, але завжди – негативно.
13. Красиво жити не заборониш. Але перешкодити можна.
14. Якщо ти сперечаєшся з ідіотом, то, ймовірно, те ж саме робить і він.
15. Добро завжди перемагає зло, значить, хто переміг, той і добрий.
16. Якщо вам кажуть, що ви багатогранна особистість – не спокушайтеся. Може бути, мається на увазі, що ви гад, сволота і паразит одночасно.
17. Ви бачили людину, яка ніколи не бреше? Її важко побачити, її ж всі уникають.
18. Найважче людині дається те, що не дається їй.
19. Порядну людину можна легко впізнати по тому, як незграбно вона робить підлості.
20. У кожної великої особистості є щось дрібним шрифтом.
21. Різниця між розумним і мудрим: розумний насилу викручується з ситуації, в яку мудрий не потрапляє.
22. Мислити так важко, тому більшість людей судить.
23. Люди діляться на тих, на кого можна покластися і на тих, на кого потрібно покласти.
24. Якщо з’явився хтось, готовий перевернути гори, за ним обов’язково підуть інші, готові згорнути йому шию.
25. У одних обидві півкулі захищені черепом, в інших – штанами.
26. Деякі виглядають хоробрими, бо бояться втекти.
27. Життя коротке. І треба вміти. Треба вміти йти з поганого фільму. Кидати погану книгу. Йти від поганої людини. Їх багато.
28. Ніщо так не ранить людину, як осколки власного щастя.
29. Ніколи не перебільшуйте дурість ворогів і вірність друзів.
30. Хлопці, якщо ми по горло в лайні, візьмемося за руки!